22 вересня - День партизанської слави

День партизанської слави відзначається у всіх регіонах України, як данина всенародної поваги та вшанування пам’яті усіх тих, хто під час Другої Світової війни боровся за свободу своєї країни, свого народу. Свято встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників...» згідно з Указом Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року. Це державне визнання внеску партизанів у перемогу над фашизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі.

Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка та Сидора Ковпака.

Партизанський рух в Україні набув масовості з кінця 1942 року. Такий активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, масових вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи.

В бойовій діяльності партизан та підпільників перше місце займала диверсійна робота. Вона дозволяла найбільшими силами диверсійних груп та спецзагонів при мінімальних втратах наносити істотної шкоди противнику. Дії розвідувально-диверсійних груп — тема маловивчена та маловідома. Адже архіви з документами про воєнні операції диверсантів довгий час були закриті для вивчення.

В Лисичанську з перших днів війни був створений народний опір для всебічної допомоги армії, члени якого вели боротьбу з ворожими парашутистами, охороняли воєнні та господарські об’єкти. На початку жовтня 1941 року в нашому місті була створена спецшкола, яка готувала кадри для підпільної, партизанської та диверсійної роботи в тилу ворога.

Для охорони мостів та доріг, промислових об’єктів та боротьби з фашистським десантом в Лисичанську були сформовані загони А.С. Сибіркіна та І.Г. Буланова, які разом з 230-ю стрілковою дивізією брали участь в прикритті наших військових частин.

Такі мужні жінки, як Віра Бережна та Раїса Малікова не раз перетинали лінію фронту, щоб здобути важливі дані про склад та розташування частин ворога. А Валентина Лихидченко, Тоня Цуканова та Варя Філонова не повернулися з завдання.

Є відомості про деякі загони, які діяли на окупованій ворогом території в межах сучасного Лисичанська в період Другої Світової війни. Одна з них — це підпільна організація під керівництвом Аркадія Романова та його батька, Івана Романова, в минулому виконроба будконтори треста «Лисичанськвугілля». Група поширювала листівки, здійснювала диверсійні акти проти окупантів, перешкоджала відправленню молоді до Германії.

Ще одна підпільна організація діяла в районі Лисичанського мехсклозаводу. Група юнаків намагалася розгромити німецьку військову частину, яка стояла у приміщенні гірничорятувальної служби Лисичанська. На жаль, ця героїчна операція зазнала невдачі.

За час другої окупації Лисичанська (з 03.03.1943 р. до 02.09.1943 р.) в районі шахти «Чорноморка» створилася група, що вела боротьбу проти фашистських окупантів. Члени групи збирали дані про розташування та озброєнні ворога та передавали військовим. Також вони порушили зв’язок між командним пунктом та вогняними точками противника, що дало змогу на деякий час розірвати вороже управління вогнем.

Багато наших співвітчизників — лисичан змагалися з ворогом на окупованих територіях інших міст у складі партизанських загонів та загонів спеціального призначення. Серед них лисичанин Микола Лунгор, що до війни працював слюсарем на содовому заводі. Він ввійшов до складу диверсійно-розвідувальної групи «Максим» та разом з товаришами здійснив подвиг, про який стало відомо лише через двадцять років. Група «Максим» заклала під залізничну колію толові шашки та напала на ворожий поїзд. Всі п’ятнадцять партизан з групи загинули, але ціною власного життя затримали німецький ешелон, що прямував дорогою Сталінград — Північний Кавказ, на четверо діб.

Також відомо, що апаратник Лисичанського содового заводу Н.К. Балаба 14 місяців воювала у складі білоруського партизанського з’єднання, а слюсар станції «Подземгаз» В.П. Кореньков змагався з фашистськими окупантами у складі загону в районі ст. Барвенково Харківської області.

Дії партизанських загонів та підпільних організацій у роки Другої Світової війни завдали втрат живої сили, інфраструктури та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення перемоги над фашистами.