Матеріали до єдиного дня інформування населення області за темою «Декларація про державний суверенітет України: до 20-ї річниці»

У міській раді

15.07.2010

Декларація про державний суверенітет України – політико-правовий документ, у якому проголошуються державний суверенітет України, самостійність, повнота і неподільність влади в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель.

Цей документ відкрив новий етап в історії нашого народу, проголосивши основні політичні, економічні, соціальні цілі, довгострокові перспективи розвитку Української держави.

У Декларації було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення незалежної правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини.

Вона стала тією цінністю, яка об’єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього в серпневі дні 1991 року. Саме спираючись на Декларацію було прийнято Акт про державну незалежність України 24 серпня
1991 року, який разом з державним суверенітетом був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі в грудні того ж року.

Декларацію про державний суверенітет України було ухвалено Верховною Радою Української РСР в обставинах, пов’язаних з курсом
ЦК КПРС, очолюваного Михайлом Горбачовим, на перебудову та гласність, а також з наростанням українського національно-визвольного руху, що мав давнє коріння й охоплював сфери культурного, політичного, релігійного життя народу.

Вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад народних депутатів у березні 1990 року відзначалися значною активністю виборців. Ці вибори засвідчили існування в суспільстві потужних опозиційних сил, які мали регіональний характер.

Верховна Рада УРСР нового складу почала працювати як парламент – на постiйнiй основi. У ходi роботи парламенту сформувалися два блоки
депутатiв – парламентська бiльшiсть та опозицiя.

Розстановка полiтичних сил, що склалася пiсля виборiв 1990 року, по-новому поставила питання про суверенiтет союзних республiк.

Ще в листопадi 1988 р. Верховна Рада Естонської РСР прийняла ухвалу про державний суверенiтет цiєї республiки.

У нiй вказувалося, що влада на територiї Естонiї належить парламенту республiки, а всi змiни й доповнення Конституцiї СРСР вступають у силу на її територiї тiльки пiсля схвалення парламентом. Аналогiчнi рiшення були прийнятi Верховними Радами Латвiї та Литви. Центральнi комiтети компартiй республiк Балтiї заявили про солiдарнiсть з позицiєю своїх парламентiв.

Отже, першою серед радянських республік Декларацію про державний суверенітет прийняла Естонія (листопад 1988 року), проте парламенти більшості радянських республік, зокрема й України, засудили цей акт. Згодом ідея створення суверенної Української держави була проголошена головною метою діяльності Народного руху України за перебудову. Під тиском демократичних процесів у СРСР і Україні керівництво КПУ бере на озброєння гасло боротьби за незалежність. У лютому 1990 року Пленум ЦК КПУ прийняв постанову про розробку проекту закону про економічну незалежність України та висловився за його розгляд у ВР УРСР нового скликання. Через місяць на березневому пленумі ЦК КПУ була прийнята резолюція про політичний та економічний суверенітет України.

Роль своєрідного каталізатора у розв’язанні проблеми державного суверенітету України відіграв факт прийняття 12.06.1990 Декларації про державний суверенітет Верховної Ради Російської Федерації.

28.06.1990 Верховна Рада УРСР почала розгляд питання про державний суверенітет.

16.07.1990 Декларацію про державний суверенітет України було ухвалено Верховною Радою УРСР.

З 385 присутніх на засіданні депутатів «за» проголосувала абсолютна більшість – 355 осіб; «проти» – 4 ; не взяли участі у голосуванні – 26 (18 з них невдовзі звернулися до секретаріату сесії і попросили зарахувати їх голоси «за»).

Декларація заклала юридичні основи для розгортання державотворчого процесу та реалізації на практиці українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення.

Єдиним джерелом державної влади у республіці визнавався народ України, всі громадяни республіки всіх національностей.

З метою створення демократичного суспільства, дбаючи про перспективу розбудови правової держави, намагаючись утвердити суверенітет і самоврядування народу України, Верховна Рада УРСР проголосила в документі комплекс базових принципів державотворчого процесу:

– зафіксувала права української національної держави та перспективні напрями її розвитку – регулювання діяльності держави правовими нормами, закріпленими в Конституції;

– формування державної влади на основі принципу її розподілу на виконавчу, законодавчу і судову;

– забезпечення захисту інтересів громадян перед державною владою;

– функціонування прокурорського нагляду за виконанням законів;

– гарантування громадянам УРСР прав і свобод, передбачених Конституцією та міжнародними нормами, визнаними Україною;

– забезпечення рівності перед законом усіх громадян республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних та релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин;

– створення умов для збереження державної монополії на верховну владу в політичному співтоваристві – від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада УРСР;

– проголошення землі, її надр, повітряного простору, водних та інших ресурсів, які знаходяться в межах УРСР, власністю її народу та матеріальною основою суверенітету республіки;

– визнання плюралізму власності, забезпечення захисту всіх її форм; гарантування екологічної безпеки громадян, піклування про генофонд народу, його молоде покоління;

– забезпечення національно-культурного відродження українського народу, його історичної свідомості та традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя;

– проголошення права на власні Збройні Сили, визначення порядку походження військової служби громадянами республіки;

– за декларування наміру України стати в перспективі постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї;

– проголошення України суб’єктом міжнародного права, рівноправним учасником міжнародного спілкування, який активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах;

– визнання Україною переваги загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

Декларація заклала підвалини правової держави, стала юридичною базою для реформування та модернізації українського законодавства і державних структур, на тривалий час визначила напрям суспільного розвитку республіки, стала своєрідною програмою, у якій визначалися основні принципи та пріоритетні цілі майбутнього розвитку державного процесу.

Декларація про державний суверенітет України

(прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року, № 55-XII)

Верховна Рада Української PCP, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Декларація складалась з 10 розділів.

I. Самовизначення Української нації. Українська PCP як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Українська PCP здійснює захист і охорону національної державності українського народу. Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.

II. Народовладдя. Громадяни республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української PCP.

Від імені всього народу може виступати винятково Верховна Рада Української PCP. Жодна політична партія, громадська організація, інші угрупування чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.

III. Державна влада. Українська PCP самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.

Українська PCP забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.

Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української PCP, який призначається Верховною Радою Української PCP, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний.

IV. Громадянство Української PCP. Українська PCP має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства CPCP.

Підстави набуття і втрати громадянства Української PCP визначаються Законом Української PCP про громадянство.

Всім громадянам Української PCP гарантуються права і свободи, які передбачені Конституцією Української PCP і нормами міжнародного права, визнаними Українською PCP.

Українська PCP забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і морального стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Українська PCP регулює імміграційні процеси. Українська PCP виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян Української PCP, які перебувають за межами Республіки.

V. Територіальне верховенство. Українська PCP здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української PCP в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди. Українська PCP самостійно визначає адміністративно-територіальний устій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.

VI. Економічна самостійність Українська PCP самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української PCP, природні ресурси її континентального шельфу та виняткової (морські) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян. Українська PCP має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яке створене завдяки зусиллям народу Республіки. Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної власності всіх республік) здійснюється на договірній осмові між республіками-суб'єктами цієї власності.

Підприємства, установи, організації та об'єкти інших держав, їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території Української PCP та використовувати природні ресурси України згідно з законами Української PCP.

Українська PCP самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю. Вищою кредитною установою Української PCP є національний банк України, підзвітний Верховній Раді Української PCP.

Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української PCP, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів.

Українська PCP забезпечує захист всіх форм власності.

VII. Екологічна безпека. Українська PCP самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.

Українська PCP має свою національну комісію радіаційного захисту населення. Українська PCP має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці. Українська PCP дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління. Українська PCP має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів.

VIII. Культурний розвиток. Українська PCP самостійна у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право іх вільного національно-культурного розвитку.

Українська PCP забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. Українська PCP виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки.

Національні, культурні та історичмі цінності на території Українськоі PCP є винятково власністю народу Республіки.

Українська PCP має право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами Украінської PCP.

IX.Зовнішня і внутрішня безпека. Українська PCP має право на власні Збройні Сили. Українська PCP має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української PCP. Українська PCP визначає порядок проходження військової служби громадянами Республіки. Громадяни Української PCP проходять дійсну військову службу, як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української PCP. Українська PCP урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї

X. Міжнародні відносини. Українська PCP як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах. Українська PCP виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загально-європейскому процесі та європейських структурах. Українська PCP визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Відносини Української PCP з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. Декларація є основною дяя нової Конституції, законів України і визначає позиції Респубпіки при укладенні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверінетет України використовуються для укладення союзного договору.