Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків ч.3
- Жінки. Мир. Безпека
- 05.10.2025
У цей період Верховна Рада перейшла від перших символічних кроків до створення реальних механізмів забезпечення рівних прав. У парламенті з’явилося понад 10% жінок, і саме тоді сформувалося міжфракційне об’єднання «Рівні можливості», яке стало ключовим драйвером законодавчих змін. Активність депутаток і впровадження системних інструментів впливали на розробку законопроєктів, у яких почали враховувати потреби та перспективи обох статей. Крім того, об’єднання ініціювало проведення парламентських слухань і круглих столів з тем гендерної рівності, що сприяло ширшому залученню громадськості до формування політики.
Серед важливих рішень варто відзначити ухвалення Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який посилив захист від дискримінації за ознакою статі, та змін до Трудового кодексу, що забезпечили рівність у доступі жінок і чоловіків до праці. У 2015 році було введено норму про 30% гендерну квоту у виборчих списках на місцевих виборах — проривне рішення, яке забезпечило жінкам ширший доступ до політики. Ці новації супроводжувалися інформаційними кампаніями та навчанням для парламентарів і громадських активістів, що допомагало поступово змінювати стереотипне ставлення до жінок у політиці.
Підписання Угоди про асоціацію з ЄС у 2014 році додало новий вимір: гендерна рівність стала частиною євроінтеграційних зобов’язань України. Відтоді питання рівних прав дедалі частіше розглядалося як критерій відповідності європейським стандартам. Під тиском міжнародних партнерів парламент почав враховувати гендерні аспекти у всіх нових законопроєктах, що дозволило створити більш комплексний підхід до політики рівних можливостей.
Справжнім проривом стало ухвалення у 2017 році Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Він уперше ввів кримінальну відповідальність за домашнє насильство, запровадив обмежувальні приписи для кривдників та створив систему допомоги постраждалим. У 2018 році парламент вніс зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів, криміналізувавши сексуальні домагання та примус до шлюбу. Запровадження цих норм супроводжувалося активною роботою експертів і громадських організацій, що сприяло підвищенню обізнаності суспільства щодо проблеми насильства та прав жінок.
Попри ці досягнення, сама тема «гендеру» залишалася чутливою. Депутатки згадували, що навіть у цей час у сесійній залі можна було почути побоювання і навіть відверту неприязнь до самого слова, ніби йшлося про загрозу традиційним цінностям. Але завдяки політичним дебатам і наполегливій роботі громадських організацій поступово змінювалися й суспільні уявлення. Перші спроби впровадити гендерний підхід у державні програми та бюджетування показали, що питання рівності можна інтегрувати у повсякденну політику без шкоди для традиційних цінностей.
У цей період посилилася й інституційна підтримка. Була створена посада Урядової уповноваженої з питань гендерної політики, ухвалено Національний план дій «Жінки, мир, безпека» на виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325, а також розпочато практичні кроки до ратифікації Стамбульської конвенції. Це стало доказом, що Україна вже не уникає теми гендерної рівності, а намагається будувати системну політику. Крім того, зростала роль аналітичних центрів і наукових досліджень у підготовці законодавчих ініціатив, що робило підходи до гендерної політики більш обґрунтованими та стратегічними.
Матеріал дослідження авторства Світлани Оксамитної підготовлено за підтримки Національного демократичного інституту (НДІ) в рамках проєкту «Гендерна рівність в Україні – що змінилось за 30 років?», ініційованого Міжфракційним депутатським об’єднанням «Рівні можливості».