Не провокуйте мікобактерію поганим настроєм

: Соціальна сфера; 02.04.2012

alt В Україні епідемія туберкульозу — це вже реальність. Страшна хвороба повернулася, і не лише до нас — зростає захворюваність і в інших країнах світу, в тому числі високорозвинених. У нашій країні епідемія ускладнюється жорсткою соціально-економічною кризою, яка вкрай обмежує державні асигнування на потреби охорони здоров’я. А відтак небезпечним інфекціям ми можемо протиставити хіба профілактику — колективну та індивідуальну.

Як не захворіти у час епідемії? Щоби дати відповідь на це запитання, спробуймо розібратися, чому ми хворіємо на туберкульоз.

«Паличкою», але здорові

Відомо, що протитуберкульозна вакцинація не захищає людину від зараження, і не убезпечує її від хвороби. Її мета — заздалегідь підготувати організм до зустрічі зі збудником, навчити контролювати його.

Дитина зазвичай народжується вільною від туберкульозної бактерії (палички Коха). І на 5-й день свого життя, якщо в неї немає протипоказань, отримує щеплення БЦЖ — живу культуру з вакцинного штаму туберкульозних мікобактерій. З цього часу між макро- і мікроорганізмами починаються досить складні взаємовідносини, які спрощено можна зобразити у вигляді терезів: на одній шальці — захисні сили людини (імунітет), на іншій — кількість і властивості бактерій.

Коли останні слабі чи їх просто мало, завдяки імунітету організм швидко звільняється від інфекції. Якщо між шальками існує рівновага, захворювання не виникає.

Саме тому, хоча 98 % населення ще до 15-річного віку стає інфікованим, тобто має в організмі або вакцинний або природний штам туберкульозної палички, більшість з нас на туберкульоз не хворіє — імунні реакції, що контролюють (обмежують) розмноження цих мікроорганізмів, відбуваються непомітно для самопочуття.

Коли виникає хвороба

Захворювання виникає, коли з будь-яких причин рівновага порушується на користь збудника.

По-перше, це може статися, коли збільшується його кількість.

Наприклад, коли хтось перебуває в тісному контакті з хворою людиною, яка виділяє туберкульозні бактерії в навколишнє середовище (частіше з харкотинням, рідше зі слиною, сечею, гноєм). Навантаження на «нормальну» імунну систему може виявитися надмірним: її ресурсів для подолання такої чисельності збудника може не вистачити. Саме тому, щоби унеможливити зараження інших, хворим на туберкульоз надається окрема кімната.

По-друге, захворіти можна тоді, коли імунна система людини пригнічується і розвивається так звана імунна недостатність (імунодефіцит).

У цьому разі навіть мізерної кількості збудника, який до того мирно співіснував з хазяїном, може бути достатньо, щоби виникла тяжка форма цієї недуги.

Імунітет — всьому голова

Імунна недостатність може бути первинною (уродженою) і набутою (вторинною). У нашому сьогоденні існує безліч чинників, які «допоможуть набути» імунодефіцит ний стан. Будь-яка інфекція (гостра чи хронічна) — вірусна,бактеріальна чи грибкова — виснажує захисний потенціал людини і спричиняє імунну недостатність. Нині найбільш відомим своєю фатальністю для імунітету є ВІЛ-інфекція/СНІД, тому ВІЛ-іфніковані найчастіше помирають саме від туберкульозу, проте туберкульоз може активізуватися навіть після звичайного грипу.

Пригнічення імунітету відбувається внаслідок поганого харчування, дії токсичних речовин та радіоактивного опромінення, застосування деяких гормональних засобів та антибіотиків, алкоголю та наркотиків, а також при тривалому стресі. Так, в експерименті було доведено, що навіть у таких стійких до будь-яких негативних впливів тварин, як щурі, внаслідок стресу (наприклад, коли їх щоденно на 30 хвилин позбавляти можливості рухатися) виникає тяжкий імунодефіцит.

Стрес один з основних факторів ризику

Відомо, що на гостру стресову ситуацію нервова система реагує стрімким виділенням різноманітних біологічно активних речовин (адреналіну, ендоморфінів та інших), які стимулюють клітини, що здійснюють імунологічні реакції. Їх активація раз по раз при тривалому стресі призводить до виснаження резервних можливостей клітин імунного захисту, до їх функціональної неспроможності. Цю імунну недостатність можна назвати психогенною. Можливо саме тому серед пацієнтів фтизіатричних установ зустрічаються не тільки хворі на СНІД, наркоманію та алкоголізм, особи з сімейних туберкульозних вогнищ, жебраки та безробітні, але й вчителя, лікарі, інженери, артисти, бізнесмени. І таких дедалі стає все більше.

Нестабільність суспільства, страх за своє майбутнє та майбутнє своїх дітей, хронічна нестача коштів на прожиття, невпевненість у завтрашньому дні — це та психологічна екологія, яка забезпечує хронічний стрес майже всьому населенню нашої держави. Додаткові локальні життєві негаразди — як сімейні, побутові та професійні проблеми — збільшують ризик виникнення імунної недостатності. І тоді звичайна образа на партнера чи конфлікт з начальством, навіть лайка в тролейбусі у поєднанні з легкою застудою можуть стати останньою краплиною, пусковим механізмом розвитку багатьох захворювань, в тому числі туберкульозу.

Зрозуміло, що економічне зростання, поліпшення соціально-побутових умов існування громадян мають бути турботою суспільства, завданнями державної внутрішньої політики уряду. Проте будь-який уряд безсилий розв’язати особисті проблеми кожного з нас. Намагаймося досягти гармонії з самим собою, навчімося піднімати собі настрій (звісно, не алкоголем чи наркотиками), частіше посміхаймося і виявляймо увагу до навколишніх, вони вам віддячать тим самим. А усе це разом буде чудовим профілактичним засобом не лише від туберкульозу, а й від інших вельми небезпечних хвороб.

Лікар фтизіатр Лисичанського обласного протитуберкульозного диспансеру Юрій Єфременко