Як перестати говорити дітям слова, які ранять

Навіть люблячі і дбайливі батьки нерідко вимовляють не зі зла, а на «автоматі» або навіть «з кращих спонукань» слова, які глибоко травмують їх дітей. Як перестати завдавати дитині душевні рани, від яких залишається слід на все життя?
У кожного з нас є уявлення про себе. У психології вони називаються «Я-концепцією» і складаються з образу себе, ставлення до цього образу (тобто нашої самооцінки) і проявляється в поведінці.

«Я-концепція» починає формуватися ще в дитинстві. Маленька дитина ще нічого не знає про себе. Свій образ вона будує «по цеглинці», спираючись на слова близьких людей, в першу чергу батьків. Саме їх слова, критика, оцінка, похвала і стають основним «будівельним матеріалом».

Чим більше ми даємо дитині позитивних оцінок, тим позитивніше її «Я-концепція» і більша ймовірність, що ми ростимо людину, яка вважає себе хорошою, гідною успіху і щастя. І навпаки — образливі слова створюють фундамент для невдач, відчуття власної нікчемності. Ці фрази, засвоєні в ранньому віці, сприймаються некритично, як даність, і сильно впливають на траєкторію подальшого життєвого шляху. З віком жорстокі слова нікуди не зникають. Спливаючи з глибин пам’яті, вони дістаються у спадок нашим дітям. Як часто ми помічаємо, що говоримо з ними тими ж образливими фразами, які чули від батьків. Ми так само хочемо дітям «тільки добра» і калічимо словами їх особистість.

Попередні покоління жили в ситуації дефіциту психологічних знань і не бачили нічого страшного ні в образах, ні в фізичних покараннях. Тому наші батьки часто були не тільки поранені словами, а й пороті ременем. Тепер, коли психологічні знання доступні широкому колу людей, прийшов час зупинити цю естафету жорстокості.

А ЯК ТОДІ виховувати?

Діти — джерело не тільки радості, а й негативних почуттів: роздратування, розчарування, смутку. Як впоратися з емоціями, як не поранити дитячу душу?

1.Виховуємо або не можемо впоратися з собою? Перш ніж висловити своє невдоволення дитині, подумайте: це виховний захід або ви просто не можете впоратися зі своїми почуттями?

2.Подумайте про довгострокові цілі. Виховні заходи можуть переслідувати як короткострокові, так і довгострокові цілі. Короткострокові орієнтовані на сьогодення: припинити небажану поведінку або, навпаки, спонукати дитину робити те, що вона не хоче.

Ставлячи перед собою довгострокові цілі, ми дивимося в майбутнє. Якщо ви вимагаєте беззаперечного підпорядкування, подумайте на 20 років вперед. Ви бажаєте, щоб дитина, коли виросте, підкорялася, не намагаючись відстоювати свою позицію? Ви ростите ідеального виконавця?

3.Висловлюйте почуття, використовуючи «Я-повідомлення». В «Я-повідомленнях» говоримо тільки про себе і свої почуття. «Я засмучений», «Я розсерджений», «Коли шумно, мені важко зосередитися». Однак не варто плутати їх з маніпуляціями. Наприклад: «Коли ти отримуєш двійку, у мене голова болить» — це маніпуляція.

4.Оцінюйте не особистість, а вчинки. Якщо вважаєте, що дитина чинить неправильно, повідомте їй про це. Але за замовчуванням дитина добра, а поганими можуть бути вчинки, вживаємо слова: не «ти поганий», а «мені здається, ти зараз вчинив погано».

5.Навчіться справлятися з емоціями. Якщо ви розумієте, що не можете впоратися з почуттями, зробіть зусилля та намагайтеся використовувати «Я-повідомлення». Потім подбайте про себе: вийдіть в іншу кімнату, відпочиньте, прогуляйтеся. Якщо ви знаєте, що вам властиві гострі імпульсивні реакції, освойте навички емоційної саморегуляції: дихальні техніки, практики усвідомленої уваги. Почитайте про стратегії управління гнівом, намагайтеся більше відпочивати.

Відділ психологічного забезпечення центру забезпечення діяльності ГУ ДСНС України у Луганській області